Хто більше жахливий: Атлетіко чи Арсенал?

Міф неповного промаху

Я досліджував кожен вихід з Єврокуба як байєсівський пріор — кожен напад, кожен попередній удар як ще даннi. Атлетіко Мадрид: понад 300 виступів, 52% успiшнiсть. Три фінали. Невиграв. Арсенал: понад 250 ігор, 50% успiшнiсть. Один фІнал. Невиграв.

Числа не брешуть — але й не розкривають всю правду.

Тиха ерозія потенціалу

Перемога — не метрика. Це розподiл близькостi. Атлетіко втратив три фІнали через частки імпульсу — кожен промах вирезаний у їхню тотожнiсть тиском, а не безпораднiстю. Арсенал пригасав тихо — їхня подорож 2006 року була менш невдачею, ан небуттям розв’язання.

Ми неправильно читаємо долю як повествування.

Данi не судять емоцiї

У Кройдонi моя батько сказав: «Реальне передбачення — не про результати, а про розподiл можливостей».

Атлетико не провалився, бо було погане — вони провалилися, бо були занадто добре. Їхня оборона стояла пid тиском як теорема, написана у тишому.

Арсенал? Вони навпаки навряд чи наблизилися до того, щоб стати легендами.

Справжня трагедiя? Ми вимыряємо трофеї замить траекторii.